Рівно 10 днів до 17 вересня, Дня рятівника, і ми продовжуємо свої розповіді про комунальну аварійно-рятувальну службу «Київська служба порятунку».

Сьогодні ділимося деталями роботи Аварійно-рятувальної водолазної станції КАРС «Київська служба порятунку».
Кількість рятувальників: 15
Начальник аварійно-рятувальної водолазної станції (АРВС): Олександр Даценко

Затока біля вулиці Прирічної – одне з найнебезпечніших місць у Києві для рибалок та відпочивальників. Саме тут, північніше від зони відпочинку «Наталка», цілодобово сім днів на тиждень чергують рятувальники аварійно-рятувальної водолазної станції КАРС «Київська служба порятунку».

Персонал станції – водолази та рятувальники. Кожен – зі своїм графіком та обов’язками. Коли ж ідеться про порятунок людського життя, всі працюють як одна команда. Аби запобігти лиху, особливо під час пляжного сезону, працівники АРВС спільно з іншими службами проводять регулярні профілактичні роботи серед відпочивальників, а також рейди.

Більшість із рятувальників та водолазів прийшли на службу в КАРС із ДСНС та споріднених структур. Хтось, як наприклад Олександр Пархоменко, працював на воді ще під час військової служби. Володимир Черніков потрапив до КАРСу із галузі мостобудування, а саме – підводного зварювання. «Свого часу будував і Подільсько-Воскресенський міст», – згадує він.

Аварійно-рятувальна водолазна станція оснащена човнами, спецавтомобілями та катером на повітряній подушці, він є незамінний для швидкого та безпечного пересування по кризі.Коли потрібна підмога, водолазів посилюють колеги з чергового аварійно-рятувального взводу, чия база на вулиці Вишгородській. Так буває у випадках затоплення автомобілів – іноді внаслідок аварій, частіше – з необачності водіїв. Щороку трапляється витягати з води 2-3 машини.

Залучають рятувальників АРВС і до ліквідації пожеж та їх наслідків на плавучих ресторанах біля берегів Дніпра. Таких випадків рятувальники пригадали два; обидва, на щастя, минули без жертв.Рятувальники наголошують: вода – стихія безжальна, і відпочивальникам напідпитку, стрибунам із мостів або легковажним плавцям, які переоцінюють свої сили, не дає жодного шансу. Про це свідчать багаторічна практика і сумна статистика.

Правда, є винятки. Як от зимові рибалки, яких працівники станції іронічно називають «пінгвінами». Деяких доводилося рятувати двічі або й тричі, тож із ними за час служби встиг перезнайомитися весь особовий склад АРВС.Щоразу, коли їх, змерзлих і мокрих, витягають із ополонки, кожен другий каже: «Отакої! Вже 30 років тут ловлю рибу, знаю на зубок свою справу – і на тобі!» А з настанням сезону знову йдуть на лід…

Щодо підводних робіт, водолази зізнаються: «Незалежно від професійного рівня, під водою темно і страшно, прозорість води у Дніпрі мінімальна, видимість навіть із потужним ліхтарем – не більше 2-3 метрів. Але ти прив’язуєш до себе мотузок, ставиш на приблизному місці нещасного випадку маяк і метр за метром віддаляєшся від нього, намотуєш десятки або й сотні кіл, поки не знайдеш потопельника».
Зазвичай виявляють і дістають тіло швидко, а буває, пошукова робота триває три і більше годин.

Про спецтехніку, яку застосовують під час пошуків під водою, рятувальники кажуть: «Показала себе добре, але вона не працює за нас – лише полегшує роботу».